Talk:Volodymyr Vynnychenko

From Wikipedia, the free encyclopedia
Jump to: navigation, search
WikiProject Biography / Arts and Entertainment (Rated B-class)
WikiProject icon This article is within the scope of WikiProject Biography, a collaborative effort to create, develop and organize Wikipedia's articles about people. All interested editors are invited to join the project and contribute to the discussion. For instructions on how to use this banner, please refer to the documentation.
B-Class article B  This article has been rated as B-Class on the project's quality scale.
Taskforce icon
This article is supported by the arts and entertainment work group.
 
WikiProject Ukraine (Rated C-class, High-importance)
WikiProject icon This article is within the scope of WikiProject Ukraine, a WikiProject which aims to improve coverage of Ukraine on Wikipedia. If you would like to participate, please join the project and help with our open tasks.
C-Class article C  This article has been rated as C-Class on the project's quality scale.
Checklist icon
 High  This article has been rated as High-importance on the project's importance scale.
 

Bio in Ukrainian[edit]

Володимир Винниченко народився 14 липня 1880 року в мiстi Елисаветградi Херсонськоi губернi. Його батько Кирило Васильович замолоду був селянином-наймитом, вiн переiхав з села до мiста Елисаветграду й одружився з удовою Евдокiею Павленко, народженою Линник. Вiд першого шлюбу мати Володимира мала трое дiтей: Андрiя, Марiю й Василя. Вiд другого - лише Володимира.

В народнiй школi Володимир привернув до себе увагу своiми здiбностями, саме тому вчителька переконала батькiв, щоб продовжували освiту дитини. Незважаючи на тяжке матерiяльне становище родини, по закiнченнi школи Володимира вiддано до Елисаветградськоi гiмназii. Гiмназiйне начальство, учителi, а за ними й учнi зустрiли малого украiнця насмiшками. Його вимова, бiдна одежа та iншi ознаки пролетарського походження викликали до нього зi сторони учнiв ворожiсть. Це ставлення вперше викликало у малого Володимира усвiдомлення того, що на свiтi не всi люди рiвнi, що е бiднi та багатi, що ставлення оточуючих великою мiрою залежить вiд мови якою ти спiлкуешся.

Усвiдомлення свого становища не пригнiтило майбутнього письменника, а навпаки, викликало протест та дiеву реакцiю: бiйки з учнями, розбивання шибок вчителiв. Протести проти соцiальноi та нацiональноi нерiвностi стали основою його непокiрного духу. В старших класах гiмназii вiн брав участь у революцiйнiй органiзацii, написав поему, за яку отримав тиждень "карцеру", як результат усього - його виключили з гiмназii. Незважаючи на це, Володимир i гадки не мае кидати навчання, вiн екстерном складае iспит до Златопiльськоi гiмназii. Не зважаючи на виразне небажання учителiв видати йому "атестат зрiлостi", вiн отримуе диплом завдяки директору гiмназii, нацiонально-свiдомому украiнцю. У 1901 роцi молодий письменник вступае до Киiвського унiверситету на юридичний факультет. Того ж року створюе таемну студентську революцiйну органiзацiю, яка мала назву "Студентська громада" i посилае перше свое оповiдання "Народний дiяч" до "Лiтературно-Наукового Вiсника" в Галичинi. Щоправда, оповiдання було надруковано значно пiзнiше, лише у 1906 роцi. 1902-ого року його уперше заарештували за належнiсть до революцiйноi украiнськоi органiзацii, вiн провiв декiлька мiсяцiв у киiвськiй в'язницi.

За браком офiцiйних доказiв його випустили, але виключили з унiверситету i висилили з Киева без права жити у великих мiстах. Лiтом того ж року в щомiсячнику "Кiевская Старина", який видавався росiйською мовою в Киевi, з'явилася повiсть "Сила i краса". Восени, iз-за виключення з числа студентiв, Володимира Винниченка позбавлено права на вiдстрочення вiйськовоi служби й забрано в солдати. Проте служби, як такоi, вiн не вiдбував, бо влада, боячись революцiйного впливу на товаришiв-вiйськових, тримала Володимира пiд арештом. Вночi, переодягаючись у цивiльне, непокiрний письменник тiкав з касарнi й ризикуючи розмовляв з робiтниками на полiтичнi теми. Цю дiяльнiсть було викрито, й Володимира заарештували. Довiдавшись вiд товаришiв-вiйськових про пiдготовку арешту, Володимир скидае солдатську унiформу й тiкае до Галичини. Там вже iснувала перша революцiйна партiя Украiни - РУП, до якоi належав i Винниченко.

У Львовi письменник займаеться партiйною пропагандою, приймае участь у роботi партiйних газетах "Праця", "Селянин" i пише брошури та книги на революцiйну тематику. При перевозi 1903-го року нелегальноi лiтератури з Галичини до Киева, Винниченка зарештовують на кордонi. Як дизертира й революцiонера його посадили у вiйськову в'язницю - киiвську фортецю. За пропаганду серед вiйська та за дезертирство його мали засудити до вiйськовоi каторги, а за суто полiтичний злочин - провiз нелегальноi лiтератури - вiн мав бути суджений окремо. Пiсля пiвторарiчного перебування за гратами його звiльнила перша росiйська революцiя 1905 року. Винниченка звiльнено з фортецi в силу проголошеноi амнiстii.

Пiд час ув'язнення вiн написав цiлу низку лiтературних творiв. Повiсть "Голота" одержала першу премiю "Кiевской Старины". Пiд час перепитiй того часу "Украiнська революцiйна партiя" прийняла марксистську програму i отримала назву "Украiнська соцiал-демократична робiтнича партiя". Винниченко увiйшов до складу ii центрального комiтету. Незважаючи на неможливiсть регулярноi унiверситетськоi працi, вiн вимагае вiд адмiнiстрацii допустити його до державних iспитiв, якi складае успiшно. Пiсля подiй 1905 року Винниченко змушений знову тiкати за кордон. Там вiн працюе в закордонних партiйних органiзацiях i час вiд часу нелегально виiздить на Украiну в партiйних справах. Протягом 1906 року письменник багато мандрував по Украiнi, результатом цього е цiла низка оповiдань: "На пристанi", "Раб краси", "Умiркований та щирий", "Голод", "Малорос-европеець", "Ланцюг" та iншi. У 1907 роцi Володимира Кириловича знову заарештовують у Киевi й садять у славнозвiсну Лук'янiвську тюрму, де перебували майже всi видатнi члени Революцiйноi партii.

Через вiсiм мiсяцiв Винниченка випускають "на поруки". Довiдавшись про те, що мае бути засуджений за свою полiтичну дiяльнiсть на каторгу, Винниченко ще раз тiкае за кордон. В цей перiод вiн написав багато творiв на соцiяльнi та етичнi теми: "Дисгармонiя", "Щаблi життя", "Контрасти". Цей перiод "емiграцii" тривав аж до 1914 року. Незважаючи на велику загрозу бути знову заарештованим, вiн й далi приймае участь у нелегальних з'iздах. В перiод 1908-1914 рокiв Володимир Винниченко вiдвiдав чимало краiн: Швейцарiю, Iталiю, Францiю, Нiмеччину, Росiю (Москва та Петербург), а також Украiну (побував у Киевi та Харковi). Протягом цих шести рокiв письменник одружився, а також вийшла в свiт "Чесноти з собою" у росiйському перекладi, у Москвi видавався журнал "Промiнь" за редагування Володимира Кириловича. У 1917 роцi революцiя застала Винниченка в сучаснiй столицi Росii, але вiн одразу ж переiздить до Украiни. Приймае активну участь у Центральнiй Радi та подорожi до Петрограду на переговори з росiйським Тимчасовим урядом. Володимир Винниченко очолював генеральний секретарiат водночас будучи секретарем внутрiшнiх справ. 27 червня 1917 року на пленумi Центральноi Ради оголосив Першу декларацiю першого украiнського уряду.

У вирii полiтичних перепитiй тих важливих для iсторii Украiни часiв, Володимир Винниченко завжди брав активну участь: при прийняттi Другого унiверсалу 16 липня 1917 року; був у складi другоi украiнськоi делегацii до Петрограду; при прийняттi Центральною Радою 22 серпня 1917 року першоi конституцii Украiни та багатьох iнших. У зв'язку з ланцюгом причин Винниченко покидае уряд i настають часи першоi урядовоi кризи. Будучи iстинним патрiотом Украiни вiн не може стояти осторонь, коли вирiшуеться доля Батьткiвщини, тому знову сiдае на урядову лаву. Третiй унiверсал Центральноi Ради 20 листопада 1917 року; вiйна з Радянською Росiею; проголошення 22 сiчня 1918 року самостiйностi Украiни; Четвертий унiверсал:

Зi скасуванням Центральноi ради 28 квiтня 1918 року i початком Гетьманщини Винниченко змушений покинути Киiв, але згодом вiн знову повертаеться в Украiну як голова Нацiонального союзу. Пiд його керiвництвом готуеться повстання проти нiмецькоi окупацii й гетьмана Скоропатського, черговий арешт, правда цього разу гетьманськими офiцерами. Через протест усього украiнського громадянства його звiльняють. 15 листопада 1918 року вибiр Директорii й початок повстання, виiзд Винниченка до Бiлоi Церкви, поворот на чолi Директорii до Киева 19 грудня 1919 року, звернення Директорii по допомогу до Антанти 11 лютого 1919 року, трудовий конгрес: Усi цi роки Володимир Кирилович реалiзовуеться як сильний полiтичний дiяч, але мовчить як письменник. 10 людого 1919 року Винниченко покидае владу остаточно. У березень 1919 року вiн виiздить за кордон. Австрiя, Вiдень, Зiммерiнг, Будапешт, Зiммерiнг, передмiстя Вiдня - змiнюються мiста, краiни, люди, але не мiняеться людська сутнiсть, Винниченко повертаеться до своеi письменницькоi дiяльностi i вже в листопад 1919 року пише "Вiдродження нацii".Цього ж року видаеться часопис "Нова Доба".

У квiтнi 1920 року виiздить до Радянського Союзу, але не затримуеться тут надовго, його кличуть краiни i мiста Европи, якими вiн подорожуе протягом 1920-1925 рокiв. У лютому 1925 року вiфн переiздить у Париж. Його завжди манила спокiйна Францiя, саме тут у жовтнi 1934 року вiн купуе хутiр бiля Канн в громадi Мужен. Вiд цiеi дати видатний письменник жив у своему хуторi аж до кiнця життя, iнколи на короткий перiод часу виiздив до Парижа й Праги. Пiд час вiйни вiн не мав змоги виiхати з голодного департаменту Альп-Марiтiм i пiд постiйною загрозою арешту та депортацii нiмцями допомагае тим, хто переховувався вiд окупантiв. Вiн помирае 6 березня 1951 року. Його прах покоiться на цвинтарi Мужена.

Instead of translating the Ukrainian I added some stuff of Vynnychenko's sojourn in emigration and his return to the Soviet republics. User: Salo - sila